Якби паморозь років не торкнулася скронь стрункого підполковника Євгена Ільюка, то я б і не повірив, що в нього за плечима 28 календарних років служби у Збройних Силах.

Після закінчення 8-річки хлопець із села в Оренбурзькому степу подався шукати щастя-долі в Самару, яка тоді називалася Куйбишевом. Ще школярем він захоплювався точними науками. Задачники з фізики, геометрії, інших математичних наук для нього були, як для декотрих однокласників збірники поезії. Той дорогоцінний хист Євгенові дістався в спадок від матері Віри Семенівни, яка викладала математику в сільській школі й мала почесне звання заслуженої вчительки Російської Федерації. У приладобудівному технікумі здобув професію майстра з обробки металу. Працював на одному з оборонних заводів і був одним із тих молодих токарів, яких називали віртуозами. Ну, а коли прийшов час призову до армії, за направленням, звісно, військкомату, став курсантом Іркутського вищого авіаційно-інженерного училища. Разом з офіцерськими погонами йому вручили й золоту медаль за успіхи в навчанні.

Служити випало в Південній групі військ Радянської армії на території Угорщини та містечку Вознесенськ Миколаївської області. Обслуговував на той час найновіші винищувачі МІГ-29.

– Як служилося? – запитую.

– Усяке бувало, – відказав, – бо ж нова техніка, самі маєте знати, потребує високої технічної і, якщо хочете, загальної культури тих, хто її обслуговує. Хибно думати, що для підготовки сучасного бойового, як і будь-якого іншого літака до зльоту та благополучного приземлення досить тільки диплома про звання авіаційного інженера. Служба в аеродромній технічно-експлуатаційній частині вимагає безперервного навчання, ґрунтовного знання новітніх електронних приладів, уміння грамотно ними користуватися.

– То правда, – слушно додав і своє слово заступник командира однієї з кращих у Збройних Силах України Миргородської авіаційної бригади тактичної авіації підполковник Володимир Цапенко, де тепер служить Євген Ільюк. – Але правда й те, що для підлеглих по службі Євгену Борисовичу спеціалістів відповідальність за свою роботу має бути професійно обов’язковою рисою.

Про самого заступника командира бригади з озброєння Євгена Ільюка товариш по службі так і сказав, що він із тих спеціалістів, які добре знаються не тільки на залізяччі та складних процесах термодинаміки, тобто законів перетворення тепла на інші види енергії в літаку, а й розуміється на душах людських. А там, повірте, при нинішніх житейських перипетіях буває не тільки термодинамічна напруга. І все це треба враховувати.

На моє прохання згадати бодай один цікавий епізод за багато років служби Євген Ільюк тільки й говорить, що служба як служба. Йому подобається. Має багато подяк та відзнак. Утім про одну подяку таки розповів.

А було так. Тоді він служив у Вознесенську, а в Одесу зібрали звідусюди командирів аеродромних технічно-експлуатаційних частин. Екзаменував їх сам маршал Євген Шапошников. А коли підвели підсумки, маршал оголосив, що перше місце авторитетна комісія присудила… капітану Євгену Ільюку.

– Але ж я – старший лейтенант, – несміливо озвався Євген. На те у відповідь почув, що за виявлений високий професіоналізм йому достроково присвоєно чергове звання. «Побільше б нам таких капітанів…», – сказав Євген Шапошников.

У Миргороді тренувалися молоді пілоти МІГів-29. Серед них була й одна дівчина.

Усі завдання вона виконала не гірше, а, може, й краще від чоловіків. А приземлила стрімкого МІГа невдало. Не вистачило бетонної смуги. Ніхто не потерпів, але шасі винищувач на ґрунті пошкодив. Серед перших до літака примчав Євген Ільюк. Льотчиця ледве не до сліз розхвилювалася. На МІГові-29 це був її перший політ.

– Не хвилюйтеся, дівчино, – як зумів, заспокоїв дівчину Євген. – Усі ми в когось училися. А літак ми своїми силами полагодимо…

Так воно чи ні, не ручаюся, але підполковник говорить, що Вікторія й понині літає десь на одному з кримських аеродромів. «Він із тих людей, – відгукнулася про свого чоловіка його мила дружина Любов Борисівна, – який завжди радий від того, що комусь зумів допомогти…».

Завдяки чітко налагодженій роботі, миргородські авіатори, якими керує підполковник Євген Ільюк, успішно виконують покладені на бригаду завдання постійного бойового чергування.

Приклад відповідального ставлення до служби свого командира наслідують бригадні офіцери Сергій Малишевський, Валерій Маслов, Ігор Зубов, Сергій Неділько, Олександр Меліневський, Олександр Бойцов…

Похвально й те, що Євген Ільюк особисто підтримує ділові контакти з директором Запорізького заводу, де ремонтуються миргородські СУ-27, Валентином Калиновим.

Такі командири, як Євген Ільюк, не чекають манни небесної, а гуртують підлеглих спеціалістів, щоб і в непростих умовах зберігати та примножувати бойову готовність вартових неба України.

Леонард НІКОЛАЄНКО

Миргородський район