Після майже п’яти років очікування Україна та світ вперше побачили український фільм світового рівня та якості – «Той, хто пройшов крізь вогонь», фільм, зроблений  за формулою: ми, для нас, про себе, як охарактеризував свою роботу сам режисер фільму Михайло Іллєнко.

Від радянського льотчика до канадського індіанця

В основу картини покладено біографію українця Івана Даценка (у фільмі Івана Додоки). Народився він у селянській родині 29 листопада 1918 року у селі Чернечий Яр Полтавської губернії. Закінчив льотну школі. Був командиром ланки бомбардувальників, брав участь у Сталінградській битві, здійснив близько трьохсот бойових вильотів і став Героєм Радянського Союзу (медаль «Золота Зірка» №1733). В квітні 1944 року його літак було збито поблизу Львова. Після цього він потрапив у німецький полон, а звідти до ГУЛАГу.

Далі слід його губиться аж до 1967 року. Саме  тоді актриса Наталія Наум, кінорежисер Тимофій Левчук та артист балету Махмуд Есамбаєв під час візиту до індіанського поселення у Канаді в складі радянської делегації зустріли україномовного вождя племені, який і виявився Іваном Даценком, якого родина вважала загиблим на війні. Ці факти підтверджує і племінниця  Даценка (донька його рідної старшої сестри Дарини) Ольга Рубан. За її словами, отримавши звістку про те, що родич живий, здоровий і  перебуває у Канаді, вони звернулися до російської програми «Жди меня»  і  з її допомогою у 2002-ому році вийшли на людей, які знали Івана  Даценка і в Україні, і в Канаді. Експертиза фото, що їх передали з-за кордону, довела,  що льотчик Даценко і вождь індіанського племені -  одна особа. Щоправда, зустрітися з родичем Даценкам не вдалося, так само як і отримати від нього звістку. Поїхати до Канади на пошуки Івана родина не мала та і зараз не має змоги.

Екранізація довжиною у 8 років

Безумовно, така історія не могла відразу не зацікавити кіношників, але зняти фільм про Героя Радянського Союзу, який перетворився на вождя-індіанця, у шістдесятих було неможливо, тому робота над фільмом почалася тільки у 2004 році, коли  продюсерський центр “Інсайтмедіа” ініціював кінопроцес. Початкова версія сценарію була створена Костянтином Коноваловим та Денисом Замрієм, пізніше її значно доопрацював режисер Михайло Іллєнко, запрошений до роботи над фільмом. Профінансувати картину про українського героя пообіцяло Держкіно і робило це аж п’ять років з перервами у півтора року. Загалом бюджет фільму становить 16 мільйонів гривень, тому чекати від нього дорогих спецефектів та масштабних зйомок з Канади марно.

Молоді та театральні

Головну роль у стрічці зіграв  київський театральний актор Дмитро Лінартович, якому довелося заради ролі опанувати ази верхової їзди та керування літаком. Актор зізнається, що зіграти льотчика, героя війни, а потім ув'язненного, втікача і навіть члена індіанського племені було непросто. “Я багато думав про свого героя, аналізував віхи його життя, намагався уявити його поведінку та реакцію. Якісь речі доводилося діставати просто з підсвідомості”, - зізнається актор. “Багато мені допомагав режисер, ми з Михайлом Герасимовичем (Іллєнком) багато говорили про нашого героя”, - додає Дмитро.

Екранну дружину Івана Додоки у фільмі втілила вже досить відома глядачам за стрічками та серіалами акторка Ольга Гришина. За час зйомок Оля навіть встигла народити дитину. Окрім цього у фільмі знялися відомі артисти Віталій Лінецький та Віктор Андрієнко. Окремо хочеться відзначити роль музики у фільмі. Її спеціально для стрічки написав композитор Володимир Гронський, а виконав  Національний симфонічний оркестр України під керівництвом Володимира Сіренка. Також у фільмі звучить музика українського етногурту “Дахабраха”. “Участь” у фільмі взяв і легендарний український літак АН-2. Окрім цього, за словами генерального продюсера картини Воодимира Філіпова, унікальним в фільмі є те, що весь технічний процес його опрацювання, зокрема кольорокорекція, зведення Doldy- звуку  та інше було виконано саме в Україні вітчизняними фахівцями.

Довгоочікувана премєра

Перше представлення ще не до кінця змонтованої картини відбулось 17 вересня 2011 року  на Софійській площі в рамках Київського міжнародного кінофестивалю “Молодість”, де  картина отримала Гран-прі. Прес-показ стрічки відбувся 16 січня нового року у одному зі столичних кінотеатрів. На прес-конференції після перегляду кінорежисер відзначив, що Україна вже давно зачекалася такого героя. “Нас привчили до українського антигероя — нерішучого, неспроможного невдахи. Це спадок з яким треба розлучатися. Цей фільм про нас, українців — сильних, рішучих, таких, що ніколи не здаються”, - наголосив він. За словами генерального продюсера картини Володимира Філіпова, фільм покажуть в кожному районному центрі країни, а  також у Канаді, Штатах, Австралії, Аргентині і навіть у Мозамбіку.

За словами українського кінодистрибютора стрічки, власника мережі "Кінопалац" Богдана Батруха, для того, аби фільм окупився, необхідно, щоб його подивилось не менше 530 тисяч людей. Для всієї України це не дуже й багато, особливо, зважаючи на те, що витрачені на перегляд стрічки гроші залишаться в країні і зможуть проінансувати новий фільм. Можливо, ще кращий.

P.S.
Справжність біографії Івана Даценка викликає сумніви у багатьох скептиків. Довести її чи спростувати вже, напевно, неможливо, адже Махмуд Есамбаєв, якому, за його ж словами, вождь індіанців особисто розповів свою історію, помер задовго до початку роботи над фільмом, а за радянських часів ця історія не дуже розголошувалась. Автори фільму до Канади на пошуки українця не їздили, до родичів сам Даценко ніколи не озивався. Саме тому у фільмі багато містики – з її допомогою пояснюється те, чого автори не знали напевно, а вигадувати не хотіли. Достеменно відомо тільки те, що вождь індіанців був українцем і ім’я, дане йому індіанцями, означало Той, хто пройшов крізь вогонь. Але якщо навіть такого  героя насправді і не було, то в нашому, українському випадку, його вже давно слід було вигадати.

Анастасія Береза

ГолосUA