Зараз ніхто не скаже, що чекає на озимину в майбутньому, але вже напровесні, в перший день весняного відростання рослин картина проясниться.

Багато залежатиме від часу відновлення весняної вегетації (ЧВВВ) рослин. Скажемо більше: 2012-й буде тим винятковим роком, коли доля врожаю озимих зернових культур залежатиме саме від ЧВВВ як за недостатніх, так і добрих запасів ґрунтової вологи. Щоб це довести, звернімося до виробничого агарного досвіду минулих років з осінньою посухою.

Осінь 1963 року була посушливою, озима пшениця, посіяна по непарових попередниках, зійшла недружно й пізно. Зима була м’якою, весняна вегетація 1964-го відновилася пізно, в першій декаді квітня. За період вегетації випало 250–300 мм опадів. Того року за відсутності зимових ушкоджень, але за пізньої вегетації, озима пшениця в Полтавській області загинула на 47,1% від посіяної площі, а та, що залишилась, дала середній урожай 11,2 ц/га зерна.

Під урожай 1976 року також була суха осінь, помірно холодна зима. Ще з осені, з огляду на стан посівів, планували до пересіву в області 200 тисяч гектарів озимини, фактично було пересіяно 362 тисячі гектарів через пізнє відновлення весняної вегетації. У наступному 1977 році восени планували пересіяти 150 тисяч гектарів слабких посівів, але весняна вегетація відновилася рано, фактично було пересіяно 61,1 тисячі гектарів.

Навесні 1981-го, після осінньої посухи 1980 року, озимі поля вийшли із зими не зеленими, а чорними, як і тепер очікується. Офіційні рекомендації в Україні були: негайно пересівати! Я виступив із обґрунтованим запереченням, тому що весняна вегетація того року відновилася раніше від оптимального терміну. У Києві дослухалися, вдалося в Україні зберегти від пересіву 1,5 млн. га посівів. У Полтавській області отримали урожай озимої пшениці 29,5 ц/га, трохи менший від середнього багаторічного рівня, але майже вдвічі більший, ніж урожай ярого ячменю.

Так само ситуація склалася в 1983 році, тільки на більшій території – по всій Україні та на півдні Росії. Тоді стан слабких посівів погіршився ще й тим, що в березні почалося вторгнення гарячого повітря з півдня (найбільше у ХХ столітті), здійнялися пилові бурі. За таких загрозливих обставин скрізь почалися масові пересіви. Але вони були зупинені союзним керівництвом за допомогою публікації в газеті «Сельская жизнь» (від 7 квітня) моєї статті «Весна и озимое поле», написаної за ініціативою згори. У ній говорилося про те, що треба зупинити пересіви, бо весняна вегетація озимини розпочалася дуже рано (на 10–15 діб раніше від середнього багаторічного терміну), а за таких умов навіть при вторгненні гарячого повітря рослини мають недобір тепла, а тому здатні розкущитись і нагромадити достатню вегетативну масу для утворення прийнятного врожаю зерна. Того року в Україні й у Радянському Союзі отримали непоганий урожай зерна, а в Полтавській області – 24 ц/га озимої пшениці.

У 2000-у Полтавщина зібрала на круг 13,4 ц/га озимої пшениці. Тоді панувала осіння посуха, дощі випали лише в кінці жовтня, багато полів пішло в зиму у фазі сходів рослин. Зима в цілому була сприятливою, весняна вегетація відновилась у середньопізній термін (29.03–04.04), а середня температура повітря за перші 40 діб розвитку рослин була стресовою – 12,1⁰С (при нормі 9,7⁰С).

У наведеному вище огляді років із сухою осінню цілком усвідомлено виключені роки із суворою зимою, щоб той, хто має тепер проблеми з озиминою, самостійно зробив для себе певний висновок. А якщо брати всі роки, наприклад, другої половини ХХ століття, то висновки такі:

1. Урожайні роки для озимої пшениці – це роки з ранньої вегетацією, неврожайні роки – з пізньою вегетацією, практично незалежно від суворості зими;

2. Великі пересіви озимини в області відбувалися лише в роки з пізньою весняною вегетацією без винятку, а в роки з ранньою вегетацією їх не було – незалежно від осінніх посух.

Пізні сходи озимої пшениці можна створити штучно в польовому експерименті (див.таблицю) за допомогою пізньої сівби.

Результати польових дослідів, наведені в таблиці, узгоджено свідчать про те, що в роки з ранньою вегетацією пізні посіви можуть не поступатися за врожайністю оптимальним посівам, а за пізнього (квітневого) ЧВВВ пізні посіви мають погані врожаї і навіть гинуть.

Чому пізня вегетація так згубно впливає на ріст і розвиток рослин, а рання вегетація, навпаки, сприяє відновленню ослаблених посівів? Тому що за пізнього весняного пробудження випадає період адаптації рослин до активної життєдіяльності. Річ у тому, що в природі ЧВВВ змінюється в широких межах: на Полтавщині від 5 лютого (2001 рік) до 24 квітня (2003 рік). У першому випадку рослини розвиваються за низького сонця (нахил над горизонтом 23⁰ в апогеї), яке посилає на землю переважно помаранчево-червоні промені низьких енергій протягом короткого дня (9 год. 22 хв.), а в другому – вони без підготовки (адаптації) раптом потрапляють під дію високого сонця (52⁰ в апогеї), яке випромінює синьо-фіолетову радіацію високих енергій протягом довгого дня (13 год. 50 хв. у перший день пробудження), а таку напругу слабкі рослини часто не витримують і гинуть за будь-яких запасів вологи, а надто за недостатніх.

Коли я запитую агрономів, які весняні умови потрібні для відновлення теперішніх слабких посівів, найчастіше відповідають: необхідні волога й весняне тепло. На жаль, це жахлива помилка. Насправді потрібне низьке сонце з його вже названою енергетикою, яке буває лише за раннього ЧВВВ, і непотрібне шкідливе високе сонце, яке буває лише за пізнього ЧВВВ.

А ще ж діє біологічний годинник (реакція рослин на фотоперіод): довгий весняний день прискорює колосіння, сприяє утворенню обрізного травостою й дрібного колоса, а короткий весняний день стимулює кущіння та нагромадження могутньої біомаси. У природі діє закон: за теплої і тому ранньої весни озимі рослини розвиваються в умовах недобору тепла, а за холодної і тому пізньої весни вони розвиваються в умовах надлишку тепла, тому що в обох випадках перебувають на третьому етапі органогенезу. Справді ж, хіба може холодний квітень бути тривалий час холоднішим від теплого лютого? Отже, коли ми за пізньої вегетації просимо тепла у квітні, то просимо неврожайного року. Так само і в травні. Згадаймо приказку: травень холодний – рік хлібородний.

А якого ж саме тепла потребують посіви після весняного відростання? У книгах можна прочитати, що 10, а то й 15 градусів. Це неправда. Так пишуть ті, хто сам не перевіряв. Наші півстолітні дослідження свідчать, що найкраща середньодобова (а не денна) температура повітря для озимини в перші 30 діб вегетації становить 6,4⁰С, стресова – 10⁰С, згубна – 15⁰С, а фактично середня багаторічна температура цього періоду на Полтавщині становить 8,2⁰С. Перша цифра (6–7⁰С) характерна для років із ранньою вегетацією, друга й третя – для пізнього ЧВВВ. Вони є орієнтиром, за яким можна визначити, як відхиляються фактичні теплові умови розвитку рослин у даному році від норми та які заходи догляду варто застосовувати.

Тепер спробуємо відповісти на запитання: що рік прийдешній нам готує? Для цього треба спрогнозувати час відновлення весняної вегетації, але, на жаль, такого способу прогнозу поки що немає. Зате встановлено тенденцію, яка існує в природі. Вона полягає в тому, що ЧВВВ останнім часом молодшає, а його амплітуда (розмах) збільшується. Якщо від початку ХХ століття аж до 1966 року пшениця на Полтавщині ніколи не відростала раніше 20 березня, то після 1966 року ЧВВВ усе частіше реєстрували в першій половині березня, а з 1989-го відмічено 6 років із початком сталої вегетації у лютому. Об’єктивно це веде до підвищення потенційної продуктивності озимини. Разом із тим збільшились і ризики, тому що збільшились і амплітуди коливань ЧВВВ. А в цілому імовірність раннього відновлення вегетації поступово зростає, зростають і наші надії на те, що Той Всемогутній, який створив нас і всю природу, пошле нам раннього пробудження до життя потерпілої озимини цього року, а ми вже знаємо, що робити далі як у разі раннього, так і пізнього ЧВВВ.

Та про це краще поговорити пізніше, після відновлення весняної вегетації. А поки що треба знати, що Полтавська державна аграрна академія ще в 2004 році видала невелику брошуру «Технологія диференційованого догляду озимої пшениці», де докладно сказано, що маємо робити. Брошура давно розійшлась, але якщо в районах області є потреба, то маємо Дорадчу службу, яка б перевидала її. Кошти невеликі, але, як говорив наш прапрадід Ярослав Мудрий, користь велика буває від читання книжного.

Василь МЕДИНЕЦЬ,