Так сказав про поета-пісняра його побратим по перу Вадим Крищенко. Якби Дмитро Луценко написав лише слова до пісень «Як тебе не любити, Києве мій», «Мамину вишню» та «Осіннє золото», вже й тоді б він заслуговував на те, щоб увійти у вічність. Та перу поета, лауреата Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка, заслуженому діячу мистецтв України, який народився в селі Березова Рудка на Пирятинщині, належить багато відомих шлягерів, створених у співдружності з композиторами Левком Ревуцьким, Олександром Білашем, Платоном Майбородою, Ігорем Шамо, Володимиром Верменичем, Анатолієм Пашкевичем. Хоч  його й немає з нами, а пісні звучать. Пісенний спадок Дмитра Омеляновича став окрасою репертуару не лише відомих професійних майстрів, а й багатьох самодіяльних митців. А для молодого покоління пісні Луценка стали народними.

Детальніше про це читайте на сторінках газети