Шановна редакціє обласної газети «Село полтавське»!

Ми щиро вдячні вам за конкурс учнівських робіт про маму, у якому з великим задоволенням брали участь наші учні.

Нещодавно ми теж провели серед учнів конкурс на кращий твір про свою школу. Його переможцем стала учениця 9-Б класу Вікторія Пушкар. Пропонуємо на сторінках вашої газети організувати подібний захід. У якості заохочення надрукуйте твір нашої переможниці.

Із повагою Іван Солод,

директор Великосорочинської ЗОШ І–ІІІ ступенів Миргородського району

Майже кожного ранку я прокидаюся в чудовому настрої, бо скоро вже йти до школи. Збиратися мені недовго: умитися, зачесатися, швиденько одягтися, застелити ліжко, поснідати й вийти на шкільний автобус – ось я й готова до навчання. Добре, що матуся привчила мене звечора збирати портфель та приготувати чистий одяг на завтра, це дуже економить час. Поки снідаю на кухні, поглядаю у вікно: там видно дорогу, якою діти поспішають до шкільного автобуса. Перед тим, як вийти з хати, цілую матусю й тата і поспішаю, щоб не запізнитися. 

А школа вже чекає на нас. Ви не вірите? А от і правда, вона очікує. Інколи мені здається, що школа прокидається від сну з приходом учнів, оживає, гуде, як вулик. Першими вітаються з нами величезні кімнатні рослини, розташовані в коридорах, особливо пальми з правого боку.

Надворі немає снігу, але стоїть уже зимова пора. Та в нашій школі тепло. Чергові стежать за чистотою і порядком. Учителі молодших класів забирають до кімнат своїх малят. Серед наших учнів дуже популярний спорт. Тому мої однокласники завжди обговорюють змагання з боротьби дзюдо, самбо, футболу, шашок, шахів, баскетболу, армреслінгу. Чому б і ні? Адже вихованці секції дзюдо неодноразово успішно виступали на багатьох спортивних змаганнях. Наприклад, Валерія Бойко хоч і навчається в 7-у класі, а вже стала ІІІ призером чемпіонату України з боротьби самбо. А моя приятелька Віталіна Музиря з цього виду зайняла ІІ місце на Молодіжних іграх України. Команда наших дівчат стала переможцем чемпіонату Полтавської області. Та й сама я вже маю чимало нагород, але в першу чергу пишаюся учнями своєї школи, тому що 11% із них мають юнацькі розряди, 17 учнів стали першорозрядниками, а 6 виконали норматив кандидата в майстри спорту.

За кілька хвилин пролунає дзвінок, і в шкільних коридорах запанує тиша. Але не сонна, як уночі, швидше ділова, бо на уроках кожен займеться своєю справою. Це ж тільки першокласники вважають, що в школі працюють вчителі. Ми, старші школярі, добре розуміємо, що роботи в школі вистачає всім: і вчителям, і багатьом іншим працівникам. Ось, наприклад, наші прибиральниці швиденько пройшлися зі швабрами – і підлога на третьому поверсі блищить, мов палуба на кораблі. На другому поверсі віконна рама пропускає холодний вітер, із нею вже возяться дорослі майстри. Завгосп замінює гардини. А чергова з першого поверху поливає квіти у величезних вазонах. А ще домашнього затишку додає незрівнянний аромат,
що розповсюджується з їдальні.

У нашій школі дуже лагідні, добрі, ввічливі, турботливі вчителі, які завжди допоможуть і дадуть пораду. Вони турбуються про нас, як про своїх рідних дітей.

Недавно мене тітка запитала: «За що ти любиш свою школу?» Отут я й замислилась, а й справді за що. Дивне запитання: в душі розумію, а словами передати дуже важко. Інколи думаю, чи скоро вже канікули, а то все уроки та домашні завдання, хочеться й відпочити. Але частіше такі думки приходять наприкінці весни, коли вже сонечко припікає, за вікном пташки галасують. А потім пригадую, як улітку не можу дочекатися початку занять і школа сниться майже щоночі. І хочеться вже чогось новенького, цікавого, а не тільки в м'яча та баскетбол у дворі грати й допомагати батькам на городі.

Мабуть, за те я люблю свою школу, що вона для мене близька й рідна, і я щодня там відчуваю турботу про себе всіх її працівників. І нехай учителі інколи сварять мене за пустощі, бо не завжди буваю тихою, та на них не можна за це ображатися, бо вони хочуть, щоб я виросла справжньою людиною, тому й не байдужі до моїх вчинків. Звичайно, я намагаюся виправдати їхню довіру, бо дуже вже хочеться, щоб моя школа коли-небудь у майбутньому змогла мною гордитися, як зараз пишаємося нею ми.

Любіть свою школу такою, яка вона є, бо це другий дім, який чекає на тебе щодня. Будьте вірні своїй школі, як і своїй державі.

Вікторія Пушкар,
учениця 9-Б класу
Великосорочинської ЗОШ І–ІІІ ступенів
Миргородського району